Хвала вареникам.

Сьогодні в нашій хаті свято – вареники на обід.  В моїй сім’ї всі полюбляють вареники з сиром і картоплею. Італійські равіолі, які схожі на вареники, також дуже смачні і їм зажди раді в моїй хаті, але вареники мають особливий, неповторний смак.

Кожна нація має свої виразники унікальності, не лише в мові, одязі, менталітеті, а й також у національній кухні і вареники яскраво репрезентують нашу культуру у сфері традиції народної їжі не лише в Україні, а й  також у всьому світі.

Як на мене, то вареники були завжди. У всякому разі відомо, що ця страва існувала ще в часи язичництва. Її споживання приписують ще трипільцям, де вареники символізували місяць та плодючість. Вважалося також, що процес замішування тіста був символом процесу творення всесвіту, його структури. Символом молодого Місяця та продовженням роду є вареник на різдвяному столі. Здавна вареники не тільки смакували, на них ще й ворожили.

Слава хаті українській, слава нашій всій землі,

І вареникам у мисці, що на нашому столі!

Aвтор першого пам'ятника варенику в Україні Іван Фізер

Споруджують варенику також і монументи. Перший пам’ятник варенику в Україні був встановлений в 2006 році у місті Черкаси. На жаль, простояв він  недовго: у жовтні 2013 року його демонтували. Хоча залишилася в Україні інша споруда на честь цієї дивовижної страви: «пам’ятник варенику, що переміг кризу-2009» - символ одного із закладів Михайла Поплавського.

Монумент варенику у Глендоні

Унікальний монумент з каменю цьому кулінарному диву височить також в канадському місті Глендоні, де вареник являється не чим іншим, як офіційним символом міста. Та що там казати, є пам’ятник варенику і в місті Єйськ в Краснодарському Краї. Що цікаво, напис на цьому пам’ятнику з бетону вирізьблено українською: «Хай кожен живе, як вареник у маслі.»

«Вареники, вареники, Божі хваленики, не кожен їх варить, але кожен хвалить.» 

Ось особисто мені вареники такі милі та любі ще й тому, що їх нема у москалів. Хоча москалі їх, ох як полюбляють! Ось увіковічнюють у бетоні, оди співають, влаштовують свята. І все це - вареникам українським, бо не існує таке поняття, як «русскіє варєнікі». Присвоїли москалі історію України, ім’я в неї вкрали та багато страв з різних країн запозичили. Ось є у них борщ московський і навіть є борщ сибірський. Хоча хто ж, напевно, як не українці, заслані москалями на каторгу до Сибіру, навчили тамтешніх жителів варити борщ з червоними буряками? Знову ж пельмені - запозичені у народів Удмурдії. Навіть цей перпетуум мобіле суспільних стосунків москалів – «водка» не є їхнім витвором. Технологія виробництва та назва «wòdka» була запозичена у поляків. А ось вареників у москалів нема! Не вдалось москалям собі їх привласнити. Бо вареники – це вам не «оладушкі-ладушкі». Вареники – зачаровані, мають магічну силу – ніколи не вдасться москалям їх зросійщити. Тож назавжди його величність пан Вареник  залишиться українським! 

Ось як у Степана Руданського:

Сидить москаль на прилавку,

Прищурює очі.

Так і знати, що псявіра

Вареників хоче.

Хоче бідний вареників,

То й ніщо питати!..

Та тілько їх по-нашому

Не вміє назвати.

«Хазяюшка, галубушка! –

Став він говорити. –

Сварі-ка мне вот етаво!..»

«Та чого зварити?»

«Да ентаво… как, біш, єво

У вас називают?..

Вот, что, знаєш… берут тєсто,

Сиром накладают…»

«Та бог його святий знає,

Що вам, служба, гоже!..

Тісто сиром накладають, –

То галушки, може?»

«Не галушкі, не галушкі,

Я галушкі знаю.

Сварі-ка мне, галубушка…

Всьо, біш, забиваю…

Уш с глаз далой – так с памяті!

Вон ентакой бес-то!..

Да знаєш лі: ентак сир-то,

А на сире тєсто…»

«Та бог його святий знає

І добрії люди.

Сир у тісті?.. хіба, може,

Чи не пиріг буде?»

«Да не пірог, галубушка!..

Екая досада!..

Да знаєш лі, туда масла

Да сметани нада!..»

А вона-то добре знає,

Чого москаль хоче,

Та чекає барабана,

Заким затуркоче.

Як почула барабана, –

Слава тобі, боже! –

Та й говорить москалеві:

«Вареників, може?»

Аж підскочив москалина,

Та ніколи ждати…

«Варенікі, варенікі!»

Та й пішов із хати.

15 апреля [1858].

Примітки:  http://www.myslenedrevo.com.ua/uk/Lit

Вперше надруковано в тижневику «Русский мир», 1859, № 21. Автографів два: «Співомовки 1857 – 1859», стор. 63, звор. – 64, і «Співомовки 1861», стор. 24 – 26. Подається за автографом 1857 – 1859 рр.

Подається за виданням: Степан Руданський. Твори в 3-х тт. – К.: Наукова думка, 1972 р., т. 1, с. 144 – 145.