КАРАНТИН - Quarantena

Найбільшою і найспустошливішою пандемією минулого тисячоліття була «чорна чума» 1348 року, що забрала життя щонайменше у чверті населення Еуропи. Ця «чорна смерть» прибула в Европу зі Сходу на торгових суднах і зійшла на сушу, ймовірно, в порту Мессіна.  Пандемія чорної чуми, а також наступні епідемій тієї ж таки епохи породили два нововведення: КАРАНТИН і ЛАЗАРЕТ. Перша інновація виникла в Рагузі (Дубровник). Ця колись «п’ята морска республіка» в 1377 році видала указ про заборону протягом 30 днів входити в порт суднам, що прибули із заражених місць. Хоча за три роки до цього Венеція вже забороняла суднам, що могли бути заражені, входити в порт, Рагуза вперше виділяла таким суднам місце для перебування. 

Це впровадження згодом поширилось на всі порти Середземномор’я і тривало 40 днів. Звідси і походить назва каранти (від італ. quaranta — сорок).

Лазарет. 1423 року Республіка Венеція настановила використовувати для карантину острів в лагуні Венеції, де розміщувався монастир Святої Марії з Назарету та маленький госпіталь, в якому знаходили прихисток паломники на Святу Землю.

 Внаслідок цього притулок для підозрілих в інфекційному зараженні стали називати НАЗАРЕТ, а згодом ЛАЗАРЕТ, співзвучно імені Святого Лазаря - покровителя прокажених. Іменем Святого Лазаря називався також і шпиталь Венеції, де доглядали хворих на проказу та чуму.

1468 року Сенат Республіки Венеції постановив заснувати на острові Новий Лазарет для запобігання розповсюдження інфекцій. Острів став місцем, де зупинялися підозрілі на інфекційні зараження судна, що прибували з різних портів Середземномор’я. Тут-таки розвантажувалися судна і в спеціально обладнаних місцях крам піддавався своєрідному обеззараженню – обкурювався димом пряних трав, переважно розмарину та ялівцю. Так виник карантин. А острів з тих пір зветься Новий Лазарет.

Сорок днів. Достеменно невідомо, чому для ізоляції підозрілих в інфекційному зараженні було обрано саме 40 днів. Деякі дослідники схиляються до думки, що цей термін було взято з теорії Гіпократа, за якою 40 днів були межею переходу людського організму до одужання після гострого захворювання. Та 40-денний період не має жодної ваги з наукового погляду, а його значення бере свої витоки з прадавніх вірувань і традицій, згідно з якими представляв для людства важливий етап, особливо для духовних приготуваннь, посвячень, очищення та каяття. Ймовірно, ця концепція сягає тієї пори, коли астрономи Бабілонії пов’язували різні натуральні катастрофи, особливо буревії і наводнення, з сорокаденними весняними фазами, коли на небі не видно зузір’я Плеяди (Стожари). Саме в період з квітня по травень в Месопотамії розливались річки, затоплюючи і руйнуючи все навкруги. Тож ця смуга часу являла собою трунощі, які потрібно подолати, етап страждання і розкаяння, але також і приготування до якоїсь радісної події.

В стародавньому Єгипті в процесі муміфікації померлих, який загало міг тягтися 70 днів, саме 40 днів тривав найголовніший етап – десикація тіла, з якого видаляли внутрішні органи, окрім серця, в суміші солей нітрон.

В Старому Заповіті (р. 50-й) оповідається як патріярх Яків, будучи в Єгипті, пред своєю смертю заповів поховати його в Обітованій Землі у священній печері Махпела в Хевроні. Син його Йосип виконав волю батька, застосувавши звичаї Єгипту тієї епохи. Наказав Йосип своїй прислузі й лікарям забальзамувати свого батька. Згідно оповіді Старого Заповіту лікарі, як і велося, витратили власне 40 днів для приготування тіла. Бальзамування Якова дозволило каравану, що складався з родичів і довірених єгиптяни й пересувався повільно, подолати приблизно 400 кілометрів і доставити прах Якова в Хеврон для поховання.

Так само в християнських віруваннях і обрядах число 40 посідає особливе місце: всесвітній потоп тривав 40 днві і 40 ночей, протягом стільки ж днів Мойсей слухав Боже слово на горі Синай і отримав від Бога Десять Заповідей. Після хрещення Свого Ісус Христос пішов у пустелю, щоб там усамітнитись, молитвою і постом приготуватися до виконання Своєї великої місії, для якої Він і прийшов на землю. 40 днів і ночей Він був у дикій пустелі, не вживаючи ніякої їжі. За прикладом Христового посту, Церквою встановлено сорокаденний піст перед Великоднем, який називається Великим. В Євангелії говориться, що після свого воскресіння Христос перебував на землі ще 40 днів. Свято Вознесіння Господнього припадає на сороковий день після Великодня.  

А ще 22 березня християни вшановують пам’ять сорока Великомучеників Севастійських. Це свято ще називається Сорок Святих, або день Усіх Святих, у народі – «Сороки». 

 У цей день у церкві запалювали 40 свічок і били 40 поклонів. 

Добрі господині цього дня випікають сорок тістечок у формі пташок. На Сорок Святих у давнину двічата варили 40 вареників і частували хлопців, щоб мороз любистку не побив, а школярі приносили вчителеві сорок бубликів за добру науку.

А найцікавіше, що вважалося, хто на Сорок Святих працюватиме, того обкидає сорока болячками.