CARNEVALE DI VENEZIA ВЕНЕЦІАНСЬКИЙ КАРНАВАЛ

Foto di Antonella Velo

На протязі десяти днів, в період перед Великодним постом, вирують різнобарв'ям і музикою щорічні карнавальні святкування в Венеції. З усього світу прибувають туристи, щоб прийняти участь в цьому захоплюючому дійстві. Венеціаеський карнавал являється, якщо і не найграндіознішим, то безперечно найвідомішим і продовжує полонити багатьох своєю чарівністю і містеріозністю навіть зараз, незважаючи на те, що проминуло вже 900 років від першого впоминання про нього в документах. 

Foto di Antonella Velo

Перші згадування про венеціанський карнавал зустрічаються в старовинних Державних законах Венеціаської Світлішої Республіки, в приватних юридичних актах і в хроніках святкувань тринадцятого сторіччя. В документах карнавал номінується з посиланням на латинський термін «каррус наваліс», що означає процесійні вози в вигляді човнів, які застосовувалися в Римі в язичних обрядових ритуалах очищення і магічних заклинань, які проводились в лютому – останньому римському місяці року.
+ 
Друга історично - філологічна інтерпретація терміну "карнавал" походить знову ж таки з латині, але від вкорочення словосполучення «карнем леваре», що означає «забирати м’ясо» і пояснює старовинну традицію середньовіччя: після довгого періоду розваг напередодні Попільної Середи, що передує сорокаденному посту перед Великоднем, влаштовувати банкет прощання з м’ясом.

Із хронік того часу випливає, що в день Жирного Четверга святкувалася перемога Дожа Венеції Віталє Мікаеля ІІ над патріархом Аквілеї Урліхом (1162). В пам’ять про невдале кроваве повстання 

послідовники патріарха Аквілеї щороку повинні були поставляти до Венеції одного бика, 12 хлібин і 12 свиней. З биком проводилася кривава корида в Палаці Дожів і після того, як всіх тварин різали і розділяли на частки, приготовлене м’ясо подавалося на банкетах для знатних горожан, духовенства і потім для народу. Хліб же роздавали ув’язненим. В 1296 році Сенатом Республіки святковим днем  було проголешено також і Жирний Вівторок.

З середини XV до кінця XVI сторіч організація карнавальних свят була доручена так званим «товариствам панчіх», що являли собою асоціації молодих патриціїв, які носили панчохи різних кольорів відповідно до належності до різних районів міста. Венеція поділяється на 6 районів, що відповідно називаються «сест’єрами». І до сьогодні в честь сест’єрів гребінь на носі кожної ґондоли має 6 зубців.

Під час карнавалу проводилися численні театральні церемонії, які з паганських ритуалів претворилися з часом у вшанування величі і сили Світлішої Республіки. "Вогняня машина" відображала війну, "Геркулесова Сила "– вправність венеціанців долати стіни Аквілеї, "Танець Мореска" – битву, "Відсікання голови бика" – правосуддя, "Політ ангела" – мир.

По історичній італійській традиції карнавал завжди святкувався в період пред сорокаденним Великодним  постом. У Венції ж в сімнадцятому сторіччі карнавалні святкування займали дуже довгий період, починаючи в перших числах жовтня, що співпадало з відкриттям театрального сезону, і з маленьким перепочинком на Різдво, знову продовжувались аж до Попільної Середи.

Таким чином карнавал означав театральні вистави, святкування в палацах, музичні дійства в кафе і на вулицях та головним чином карнавал означав пануючий по всьому місту святковий клімат, де на вузьких вуличках (каллі) і майданчиках (самр'єллі) простий народ, дворяни та знатні міщани змішувалися між собою. 
В суспільстві із соціальними нерівностями і перепонами в цій урочистій і загадковій атмосфері маска дозволяла почуватися рівними. Всі були замасковані і це давало можливість бідним почували себе на рівні з багатими.

Foto di Antinella Velo

В сімнацятому сторіччі маскування набуло такого поширення  і зловживання, що Уряд Венеціанської Республіки був змушений видади декрети, які впроваджували чіткі правила поведінки і суворі покарання у випадку їх невиконвння. Про те, якими гуляками і жартівниками були венеціанці говорить, наприклад, декрет, який забороняв чоловікам, замаскованим в жіноче вбрання, проникати в жіночі монастирі і церкви.

Були видані і такі заборони:

Маски не повинні ходити по вулицях міста вночі. Заборонялося повіям носити маски на вулицях. Заборонялося носити маски чоловікам, які відвідували будинки терпимості та борделі.
Заборонялося носити маски під час епідемії чуми (за винятком лікарів, які, лікуючи хворих, використовували маски з довгими дзьобами, куди вкладали пахучі трави і таким чином захищалися від зараження). 

Заборонялося замаскованим носити зброю і всілякі інші ранячі предмети. І накінеці заборонялося носити маски в період поза карнавалом.

Та всеодно Венеція була високою європейською школою насолод та ігрищ, маскування, забав та безвідповідальності. Протягом багатьох днів року світ наче не противився пристрастям, мрії реалізовувалися і не було, здавалося, бажання, яке б не здійснилося. В той час Венеція була сівітом Джакомо Казанови, світом ілюзорним, поверхневим і галантним, світом художників. Цей світ був батьківщиною батька "Комедії характерів", одного з найкращих акторів європейського театру і одного з найвідоміших за кордоном італійського письменника – Карла Ґольдоні, який в одній поезії, присвяченій карнавалу, ось так зобразив дух цього свята:

«Тут чоловік, а там дружина

Кожний іде, куди йому заманеться

Кожний біжить на якесь запрошення,

Хто забавлятися, а хто танцювать.»

 

Після падіння Венеціанської Республіки карнавальні святкування більше не проводилися. Коли Венеція відійшла під панування Австрії, австрійський Уряд взагалі не дозволив більше носити маски. Так 1797 офіційно став роком кінця карнавалу. 

Foto di Antonella Velo

Починаючи з 1979 року 
деякі міські асоціації Венеції відродили традицію карнавалу. З того часу спочатку Адміністрація Комуни, а потім і Консорцій організовують карнавальні маніфестації, що проводяться на протязі десяти днів перед Попільною Середою. 

Основними дійствами карнавалу являються: 
Початок святкувань у вигляді  театральної процесії оздоблених човнів з акторами в масках на канналі Каннареджо. 
Політ Ангела, що знаменує відкриття карнавалу.
Конкурс масок та фінальний великий бал на площі Святого Марка. 

Так на вуличках чудового міста (насправді в Венеції вулиці називаються каллі) презентуються забавні театральні дійства, веселощі та ігрища. Всі в масках вшановують захоплюючу чарівність світу танців, музики, 
жартів і зустрічей. 

 CARNEVALE DI VENEZIA

Foto di Antonella velo

Le prime notizie sul Carnevale veneziano si trovano in leggi dello Stato, in atti privati o in cronache di feste, documenti nei quali lo si nomina facendo riferimento all’interpretazione cristiana del termine latino "carrus navalis", carri processionali a forma di nave, usati a Roma nei riti di purificazioni e scongiuri, che si celebravano in febbraio, ultimo mese del calendario romano.

Nella seconda interpretazione si presume che il termine derivi sempre dal latino ma dalla contrazione di “carnem levare” (togliere la carne) e si riferisce all’antica tradizione medievale di celebrare, alla fine di un lungo periodo di divertimenti, un banchetto “di addio alla carne” nella sera prima del mercoledì delle ceneri, in previsione dei digiuni e delle penitenze quaresimali.

Attraverso le cronache del tempo, si apprende che nel giorno di giovedì grasso si celebrava la vittoria del Doge Vitale Michiel II sul patriarca Ulrico di Aquilea (1162). In memoria del tentativo di insurrezione

soffocato nel sangue, ogni anno, i successori del Patriarca di Aquilea dovevano inviare a Venezia al Doge un toro, 12 pani e 12 maiali. Con il toro si svolgeva sanguinaria corrida all’interno del Palazzo Ducale e dopo che gli animali venivano macellati e cucinati, la loro carne veniva distribuita durante i banchetti tra i nobili, il clero e il popolo mentre il pane era donato invece ai carcerati. Il giovedì grasso era anche chiamato per questo “berlingaccio” per risaltare il tono ridicoleggiante. Nel 1296 il Senato avevo dichiarato festivo anche il Martedì Grasso.

Foto di Antonella Velo

Dalla metà del’400 alla fine del’500, l’organizzazione delle feste carnevalesche era demandata alle “compagnie della calza”, che erano associazioni di giovani patrizi che indossavano calze con i colori del proprio sestiere di appartenenza. A Venezia i rioni sono 6 e quindi “sestieri”. In onore dei vari sestieri, ancora oggi, tante sono le listelle sui pettini di ogni gondola.

Numerosi erano i riti e le cerimonie inizialmente di derivazione pagana che si trasformarono poi nella celebrazione della potenza e della grandezza della Serenissima. Nella Macchina dei Fuochi si identificava la guerra, nelle Forze d’Ercole la destrezza dei veneziani nell’espugnare le mura di Aquilea, nel Ballo della Moresca la battaglia, nel Taglio della testa al toro la giustizia, nel Volo dell’Angelo la pace.

Nella tradizione storica italiana, il carnevale è sempre stato festeggiato nei giorni antecedenti l’inizio della quaresima. A Venezia invece nel XVIII secolo arrivò a impegnare periodi più lunghi, con una anteprima con primi di ottobre in coincidenza dell’apertura dei Teatri, una breve sosta per il Natale e quindi riprendeva fino al mercoledì delle ceneri. 

Carnevale significa quindi rappresentazioni nei teatri, nei palazzi, nei caffè e nei ridotti, ma soprattutto era un clima di festa diffusa in cui popolari e nobili in maschera si mescolavano per calli e campielli. In questa atmosfera, la maschera rappresentava l’unica possibilità, in una società in cui esistevano barriere sociali, di essere considerati tutti uguali.

Nel Seicento mascherarsi era diventato uno status tanto che il Governo della Repubblica di Venezia fu costretto a decreti per imporre regole ben specifiche e le penne pesanti in caso di trasgressione dei decreti:

Le maschere non potevano girare di notte per la città. Non ci si poteva introdurre mascherati da donne nei monasteri e nelle chiese. Il divieto alla maschera alle prostitute in pubblico. Il divieto di portare la maschera agli uomini che frequentassero i casini o bordelli. Il divieto di portare la maschera durante il periodo della peste (gli unici erano i medici che con le loro protezioni cercavano di evitare i contagi). Il divieto di indossare maschere nei periodi che non fossero quelli di carnevale. Niente armi o strumenti atti a ferire.

Foto di Antonella Velo

Comunque, Venezia divenne l’alta scuola europea del piacere e del gioco, della maschera e dell’irresponsabilità. Per molti giorni all’anno, il mondo sembrava non opporre più resistenza i desideri diventano realizzabili e non c’era pensiero o atto che non fosse possibile. Venezia era allora il mondo di Giacomo Casanova, un mondo superficiale e galante, il mondo di pittori, la patria del padre della Commedia dei Caratteri, uno dei più grandi autori del teatro europeo e uno degli scrittori italiani più conosciuti all’estero: Carlo Goldoni che, in una poesia dedicata al Carnevale, così rappresenta lo spirito della festa:

“Qui la moglie e là il marito

Ognuno va dove gli par

Ognun corre a qualche invito,

chi a giocar chi a ballar”.

Foto di Antonella Velo

Il carnevale di Venezia ufficiale terminò nel 1797 dopo la caduta della Repubblica. Il Governo Austriaco non concedette più l’uso delle maschere.

A partire dal 1979 alcune associazioni cittadine anno ridato la vita alla tradizione di carnevale. Da allora, prima l’Amministrazione Comunale poi il Consorzio Promovetro, organizzano e promuovano le manifestazioni carnevalesche che si svolgono a Venezia nei dieci giorni antecedenti il Mercoledì delle Ceneri. Tra kle calli della meravigliosa città si si svolge una continua rappresentazione di teatrale allegria e giocosità, tutti in maschera a celebrare il fascino di un mondo fatto di balli, scherzi e incontri