Королева отруйного саду - Беладонна.

John Strudwick,  Golden Thread (Цінна нитка), 1885 (олія по полотні)

Cмерть і краса - ці два несумісних, здавалося б, поняття поєдналися в назві однієї рослини родини пасльонових. Це – Беладонна звичайна, або Беладонна лікарська, латинська назва якої – Atropa Belladonna. Так родова назва Atropa походить від смертельної дії отруйних речовин, що вміщує рослина. 

Справді, ім’я Атро́па, Атро́по (грец. Atropos — неминуча, безповоротна) в давньогрецькій міфології носила одна з трьох мойр – богинь долі та призначення людей та богів. Мойри (moira – частка, доля) були трьома сестрами, охоронницями ладу у всесвіті, що пряли нитку людського життя: Клото наосліп брала жереб - подавала пряжу, в якій містилися всі події життя; Лахесіс згідно жереба відміряла нитку та робила її гладкою чи грубою, відповідно життя людини ставало щасливим чи нещасливим; і ось власне Атропа, найстаріша з сестер, перетинала нитку людського життя без огляду на вік, стать і стан особи, яка повинна була вмерти - в цю мить життя людини обривалося. Так ось назва рослини Атропа вказує на те, що її вживання, особливо ягоди, приводить до неминучої смерті. 

Atropa Belladonna. Квіти і ягоди.

Смертельно отруйними речовинами, що вміщує Атропа Белладонна і якими багаті також її родичі – рослини родини пасльонових, зокрема блекота та дурман, являються алкалоїди холінолітичної дії групи атропіну: власне атропін, гіосцинамін, а також скополамін.  Ці речовини при їх вживанні викликають розлад центральної нервової та серцево-судинної систем, а сильне отруєння ними провокує повний розлад функціонування всіх життєво важливих органів, зокрема зупинку дихання, що призводить до смерті.  

Атропа Белладонна безперечно заслуговує титул королеви саду отруйних рослин. З давніх давен людство використовувало смертельну дію алкалоїдів белладонни. Так в минулому сік ягід белладдони застосовувався як отрута для стріл. Так само в ході історії чимало відомих історичних персонажів, застосовуючи белладонну, скеровували руку безжалісної богині Атропи перетинати нитку людського життя. Ось в епоху Стародавнього Риму Белладонна була улюбленим засобом для вбивств, вживаного особливо жінками. Римські сенатори Публій Корнелій Тацит та Гай Кассій Лонгін звинувачували дружину імператора Августа в тому, що вона отруїла імператора, давши йому з’їсти плоди інжиру, пропитані соком Беладонни. Згодом, через три покоління, Агріппіна Молодша найняля одну з перших серіальних отруйниць в історії – Локусту приготувати страву з отруйних грибів в соусі з Беладонни для отруєння свого чоловіка - імператора Клавдія. 

Використовувалась Белладонна для смертельгого отруєння і в більших обсягах. Так в XI столітті шотландці відбили атаку данських загарбників, отруївши їх пиво соком з ягід белладонни за наказом їх очільника – Макбета, який був тоді ще лейтенантом короля Данкана І та  ім’я якого вже як короля Шотландії увіковічнив в своїй омонімічній поемі Шекспір. 

В Україні белладонну теж називають відповідно її отруйним властивостям і наділяють яскравими епітетами: отруйниця, п'яний кущ, чортові або божевільні (скажені) ягоди, сонна і скажена вишня. 

Застосовують белладонну, на жаль, і в сатанинських ритуалах, використовуючи психотропну дію цієї рослини. Несмертельне отруєння алкалоїдами, що зумовлюється вживанням белладонни, характеризується галюцинаціями, психомоторними розладами, еротичними видіннями, що призводять до стереотипових танцюючих рухів, сміху, плачу, криків та спроб покусати тих, хто знаходиться поруч. Називають беладдону також зіллям відьом.  Вважається, що шабаш відьом являється

Luis Ricardo Falero Муза ночі 1880 р.

ритуальним вживанням беладонни, яке, поруч з видіннями, дає також і відчуття невагомості. Адже відьми літають! Згадаймо відьомську мазь, яку Азазелло дав Маргариті в романі Булгакова. “Кінчиком пальця Маргарита виклала невеликий мазок крему на долоню, причім сильніше запахло болотяними травами та лісом, і опісля долонею почала втирати крем в чоло та щоки. Після декількох натирань Маргарита глянула в дзеркало... Зникли і жовтенькі тіні біля висків, і мережива дрібних зморщок біля очей. Шкіра на щоках налилась рожевим відтінком, чоло зробилось білим і чистим, а завиті в перукарні локони розвились. На тридцятирічну Маргариту з дзеркала дивилась, регочучи та скалячи зуби, темноволоса, з природними кучерями жіночка років двадцяти.

Нареготавшись, Маргарита вистрибнула з халату, широко зачерпнула легкий жирний крем та сильними мазками почала втирати його в тіло. Воно зразу ж порозовіло та запалахкотіло. Опісля миттєво, немов з голови висмикнули голку, затих висок, що тупо долягав весь вечір після побачення в Александрійському саду, м’язи рук і ніг окріпли, а після цього тіло Маргарити втратило вагу.

Вона підстрибнула і зависла в повітрі невисоко над килимом, потім її повільно потягнуло вниз і вона опустилась.”

Але відьомська мазь не тільки наділила Маргариту здатністю літати, але й зробила її красунею. Ось тут і пояснюється власна назва цієї рослини. В давнину соком її ягід молодиці натирали щоки, щоб на них з'являвся рум'янець. Звідси слава рослини, що додає красу жінці, а також російська назва «красавка».
 

Тіціано, Жінка перед дзеркалом 1512-1515 р.

Ось і назва  белладдона – bella donna - італійською означає «гарна жінка” і вказує на косметичне застосування цієї рослини в період Відродження, коли соком белладонни італійські, а особливо вененеціанські дами, закапували очі, від чого в них розширювалися зіниці, що робило очі більш виразними та блискучими, а погляд привабливішим. Дія ж рослини на око є довготривалою – кілька днів, а розширення зіниць сильно впливає на акомодацію ока, що значно затрудняє читання. Та дами в ту пору, видно, цим сильно не переймалися. Хоч красуні і могли здаватися більш привабливішими, та, вочевидь, не читали багато. Звичай застосовувати дамами беладонну для краси чудово зобразив венеціанський художник Тіціано на своєму відомому полотні «Жінка перед дзеркалом» (1512-1515 р.). На картині молода венеціанська білявка з розпущеним хвилястим волоссям милується в дзеркалі, тримаючи в руці пляшечку з краплями белладонни. Чоловік, що найімовірніше являється персональним перукарем красуні, прибираючи її до балу, тримає перед нею невелике дзеркало таким чином, щоб вона могла розгледіти себе в більшому дзеркалі позаду неї. І що ж, це дзеркало своєю формою вказує на велику ягоду белладонни і це, на думку деяких мистецтвознавців, трактує тему марнолюбства.  

Парацельс "Пророцтва" 1536 р.

З іншого боку смертоносна, божевільна белладонна разом із своїми летальними пасльоновими «родичами» -  дурманом та блекотою принесли чималу користь людству. Яким же ж чином можна керувати доленосною рукою богині Атропи, щоб летальна отрута слугувала благій справі? Все залежить від методу застосування та дозування. Знаменитий Парацельс (Філіп Ауреол Теофраст Бомбаст фон Гогенхейм, 1493-1541) стверджував: «Omnia venenum sunt: nec sine veneno quicquam existit. Dosis sola facit, ut venenum non fit.» - “Все є отрута і ніщо не позбавлене отруйності, лише доза робить отруту непомітною”.

Белладонна застосовувалась як седативний, болетамуючий та заспокійливий засіб вже в античній Греції та, вірогідно, ще раніше. Традиційно застосовувались препарати беладонни в суміші з Мандрагорою, Полином та Опійним Маком у вигляді чаю, оцтових та спиртових настойок. Існують ствердження, що Оцет та гіркий, мов жовч напиток (Gallella), що давали пити засудженим на розп’яття, ймовірно містили відповідні суміші Белладонни, Мандрагори та Полину і таким чином полегшували страждання розп’ятих.  «Пити!” – вигукнув Він. (Іоан. 19, 28). Це було п’яте слово Спасителя на хресті. Тільки Господь промовив це слово, зразу ж один із воїнів, поставлених на сторожі навколо розіп’ятих, побіг, узяв губку і став наповнювати її оцтом, якого повний сосуд стояв тут. На кінець вони підготували тростину із іссопу, дуплистої рослини, для того, щоб в його порожнині міг найбільше затриматись оцет. На цю тростину настромили губку і перший з них підійшовши Господа, підніс її до запеклих уст Його і став напоювати Його (Іоан. 19, 29).

Добраніч. Розбудіть мене, коли в мене народиться дитинка.

З 60-тих років Вікторіанської епохи в Європі почали застосовувати суміш скополаміну, виділеного з  белладонни з морфіном у вигляді вельми дорогого препарату для жінок, які хотіли мати легкі безболісні пологи без неприємних спогадів про них.

Цей препарат вперше було названо німецьким словом Dämmerschlaf (англійською «twilight sleep», українською «Сутінковий сон»), що вказує на особливий стан амнезії, якому характерна нечутливість до болю без втрати свідомості. «Сутінковий сон», який ще називали «Фрібургським методом» масово почав застосовуватися в Німеччині в 20-ті роки ХХ ст. і був визнаний справжньою революцією в медичній науці, світанком нової ери, що звільняла жінок від прокляття Єви, позбавляючи їх страждань при пологах. Жінкам перед пологами робили ін’єкцію суміші скополаміну і морфіну, що вводило їх в особливий напів-сонний наркотичний стан, в якому жінки родили без відчуття болю, але також без жодних емоцій та з втратою пам’яті про пологи.

Однією з перших, що застосувала «Сутінковий сон» при пологах, була жінка на ім’я Charlotte Camody. Прочитавши допис 1914 року про можливість безболісних пологів, Charlotte Camody відправилася із Спрлучених Штатів Америки до Німеччини, точніше в Фрібург. У Фрібургу жінка звернулася до лікарні, де була поміщена в пологове відділення в очікуванні пологів. Після перших переймів лікарі їй ввели лікарські препарати і за мить вона лише пам’ятала, що прокинулась через 12 годин. «Можливо дитинка народиться завтра.» - подумала собі.

За якусь мить, з появою перших рухів, Charlotte відчула себе іншою: «Я відчувала себе легшою і могла сідати без труднощів, вся моя особистість змінилася».

Шарлотта з дитиною, народженою за "Фрібурським методом" На іншій світлині пацієнтка готова до пологів (слід зауважити одяг, схожий на гамівну сорочку). Scopolamin-morphine anesthetia/Public domain

За декілька хвилин медсестра принесла їй малюка, якого вона назвала “Charlemagne” – Карл Великий, хоча самій їй було трудно в це повірити. Charlotte народила дитину під час «Сутінкового сну».

Зготом, проте, «Фрібургський метод»» перестали застосовувати через його негативні побічні дії, особливо через емоційний стан жінок: матері народжували дітей без емоцій, зовсім не пам’ятаючи пологів. До того ж застосовувані препарати приводили до пригнічення центральної нервової системи новонароджених. 

Розширення зіниці - мілріаз, викликаний атропіном.

У всякому разі Беладонна як лікувальний засіб ніколи не покидала нас, метод застосування її лише вдосконалювався з часом. На сьогодні алкалоїди Белладони як антихолінергічний препарат застосовується для лікування найрізноманітніших захворювань: хвороби Паркінсона,  для протидії наслідків отруєння нервово-паралітичними речовинами, астми, хронічного бронхіту. Атропін застосовується в очній практиці — для розширення зіниць і тимчасового позбавлення ока здатності до акомодації, в хірургії та анестезіології - для премедикації. Препарати белладонни входять до складу відхаркувальних, заспокійливих і шлункових засобів. Дуже широко белладонна застосовується в гомеопатії.

Отже, повертаючись до тверджень Парацельса, можна сказати і так: немає отруйних речовин, а отруйними є їх кількості.

Джерела: http://www.reckewegcomics.com/omeopatia/rimedi-omeopatici/atropa-belladonna/
-https://deathscent.com/2016/08/12/the-queen-of-the-poison-garden-atropa-belladonna/ 
 "Майстер і Маргарита", Булгаков
 https://aprilamente.info/metodo-friburgo-lanestesia-rivoluzionaria-si-rivelo-un-incubo-le-partorienti-inizio-secolo/