У місті левів кожен знайде свій Львів

То є Львів старенький, мудрий, сивий дядько

 Кожному залишить кавалочок на   згадку 

                                             (Скрябін – То є Львів)   

                                                                                              

Прогулюючись центром Львова і споглядаючи красу різних архітектурних стилів, переплетених між собою, мимоволі занурюєшся в дивовижну атмосферу таємничості, зауважуєш, як вічно присутній слід минулого вплітається в сьогодення,  відчуваєш, як тебе огортає запах солодких пахощів Галицької землі, поєднаний з ефемерним солонкуватим ароматом далеких країв. Іноземні відвідувачі міста, для яких Україна досі здавалася невідомою далекою країною - «терра інкоґніта», враз розуміють, що Львів є ось тут, зовсім рядом, близький для кожного. В цьому місті кожний знаходить свій Львів.

Це місто-мрія, місто-музей,

Це місто-надія для добрих людей.
                                                                                                 (Плач Єремїї – Мій Львів)

Заснований королем Данилом Галицьким і названий в честь його сина Лева, близько 1272 року обраний столицею Галицько-Волинського Князівства, Львів жодного разу не змінював своєї назви: Lwów (Львув) - польською, Lviv - англійською, Leopolis (Леополіс) – латиною, Lemberg (Лемберґ) та Lwiw - німецькою. На свєому історичному шляху це місто входило до складу різних держав, однак, змінюючи мови і жителів, зуміло зберегти свою ідентичність. Якщо Київ – невмирyща душа Рідного Краю, то космополітичний Львів – вільний дух європейської України, відкритої світові.

На сьогоднішній день щодо Львова вживаються різноманітні порівняння та епітети: «Місто сплячих левів», «Королівське місто», «Перлина корони Європи», «Місто-музей», «Культурна столиця України», «Столиця Галичини», «Маленький Відень», «Маленький Париж» та інші.

Історичний центр Львова – площа Ринок, оздоблена по кутах чотирма фонтанами із скульптурами грецьких богів – занесений до списку світової спадщини ЮНЕСКО. Ось як описує Львів Німецький купець і мандрівник Мартин Ґруневеґ (близько 1601-1606рр.): «У цьому місті, як і у Венеції, стало звичним зустрічати на ринку людей з усіх країн світу в своїх одягах: угорців у їхніх малих магерках, козаків у великих кучмах, турків у білих чалмах. Ці всі у довгому одягу, а німці, італійці, іспанці – у короткому. Кожен, якою б мовою він не говорив, знайде тут і свою мову.»

«а Площа Ринок спати не лягає

історії збирає і розповідає...»

(Скрябін - То є Львів)

 

Але у серці суспільного життя Львова - площі Ринок – не тільки було як у Венеції, тут знаходяться архітектурні свідки прямих зв’язків Львова і Венеції у минулому. Серед 40 старовинних споруд, що своїми фасадами виходять на площу Ринок, під номером 14 знаходиться кам’яниця, в якій розміщувалося консульство Венеціаської Республіки 1598 року. Це типова ринкова кам’яниця, перебудована у 1589 р. у стилі ренесансу з готичної будівлі XIII сторічя архітектором Павлом Римлянином за участі Павла Щасливого на замовлення консула Венеційської республіки Антоніо Вассарі. З іменем власника і пов’язана назва кам’яниці – Массарівська або Венеційська. Над порталом головного входу розміщений герб Венеційської республіки - крилатий лев Святого Марка, який тримає розгорнуту книгу з написом латиною “PAX TIBI MARCE EVANGELISTA MEVS DIXIT 1600”, (що в перекладі означає «Мир тобі, о Марк, мій євангеліст, мовлено»). Дата 1600 стосується реставрації будинку. Лев має розгорнуті крила, висунутий язик, довгий вигнутий хвіст і стоїть на ґрунті і на водяних хвилях, що символізує тогочасні володіння Венеції на суші і на морі

Щодо власника кам’яниці, то Антоніо Массарі з Далмації був багатим венеційським комерсантом, який 1610 року від Венеційського округу в Константинополі отримав титул Боліо – почесного комерційного консула, щоб захищати комерційні права Венеційської Республіки поза її межами. Та діяльність консула на лімітувалася лише торгівлею коштовними і рідкісними тканинами, а заслугою Антоніо Массарі являється і налагодження культурних відносини з університетом в Падуї, куди жителі Львова і округ могли податися для вивчення медицини і юриспруденції. Ця тематика, наприклад, перегукується в книзі Юрія Винничука «Аптекар» у спогадах головного героя: «І коли настав той день, що тато вивів зі стайні коня, на якого хухав і дмухав..., а мама з мокрим від сліз обличчям обцілувала мене, я з жахом усвідомив, що можу більше їх не побачити...  Тато вручив мені невеликого гаманця на дорогу і пояснив, що задля безпеки всі кошти на навчання передав Мардехаю Шіферу з Рави, від якого маю листа до його брата у Венеції...  І так я почав своє навчання в Падуанському університеті, спочатку на фармації, а потім на хірургії, що тривало добрих вісім років, бо в 1635-му році я ще поїхав до Кенісберґа, де став свідком першої у Європі хірургічної операції на шлунку...»

Знову ж таки на площі Ринок під номером 6 знаходиться кам’яниця Корнякта, де розміщений один з найстаріших музеїв України - Львівський історичний музей. Цей палац був побудований у 1580 р. архітекторами Петром Барбоном і Павлом Римлянином для купця, мецената, львів’янина грецького походження Костантина Корнякта. В подвір’ї палацу розташований італійський дворик – єдина в Україні унікальна триярусна ренесансна аркада-лоджія. Італійський дворик нині використовується як своєрідний культурно-мистецький центр з провелення театральних і музичних фестивалів, конкурсів, концертів, презентацій виставок. У кав’ярні за горнятком кави можна послухати добру музику в живому виконанні. 

 

Ти можеш виїхати з міста, що в тобі живе,

Але то місто нізащо, повір, не виїде з тебе.

(Тарас Гаврик - Львів. Я люблю ТБ)

Львів заворожує, надихає, неймовірно притягує. Кожен, хто хоча б раз побував у цьому місті, знаходить тут свій Львів i обов’язково захоче сюди повернутися ще і ще. А львів’яни? Львів’яни на все життя залишаються закоханимив в своє місто, як би далеко на закинула їх доля. Тож, друзі, як писав польський поет про своє обожнюване рідне місто Львів: 

«Їхати до Львова. З котрого двірця Їхати

до Львова, якщо не вві сні, вдосвіта 

коли на валізах роса....

тепер тільки поспіхом

пакувати речі, завжди, щодня

і їхати без передиху, їхати до Львова, адже

він існує, супокійний і чистий

як брослива. Львів є всюди.

              (Адам Заґаєвський – Їхати до Львова)